З початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року 192 громадяни Чехії офіційно отримали дозвіл від президента долучитися до захисту України зі зброєю в руках. Але фронту допомагають й інші чеські громадяни, такі як Мак.
Розповідаємо про нього, а також про те, якою він бачить російсько-українську війну.
Він – багатодітний батько і колишній професійний віськовий. І з 2022 року допомагає українській армії як волонтер. Зокрема, він налагодив співпрацю із 56-ою окремою мотопіхотною бригадою із почесним найменуванням «Маріупольська» і почав доставляти необхідне для фронту обладнання та озброєння, а також навчати бійців, оскільки сам у цивільному житті є інструктором зі стрільби.
Його рішення поїхати на війну ледь не призвело до розлучення, пригадує чеський доброволець.
«Моя дружина довго не розуміла, що я насправді там роблю, чому я це роблю. Тож у січні я повіз її в Україну, де вона зрозуміла і побачила, навіщо це все», – ділиться волонтер із відвідувачами благодійного заходу у Празі, де зокрема збирали кошти на потреби підрозділу, якому допомагає Мак.
Я не шкодую жодного з військових РФ, хто загинув... Але мені шкода кожного українця, якого я зустрічав, який поранений або загинув
Для нього доцільність допомоги Україні не викликає сумнівів:
«Російські солдати можуть зґвалтувати дитину, можуть катувати людей електрикою… Ви бачите, у якому стані захоплені у полон українці повертаються з Росії… Тож я не шкодую жодного з них, хто загинув... Але мені шкода кожного українця, якого я зустрічав, який поранений або загинув»
На початку заходу модератор Якуб Санто, міжнародний репортер чеського суспільного телебачення, застеріг присутніх від публікацій фото, на яких видно обличчя добровольця Мака.
«Чеська Республіка далеко не лише у кіберпросторі залучена до цієї війни, і тому я хотів би попросити вас не робити жодних фотографій, на яких буде видно обличчя Мака – так ми збережемо його життя та здоров'я, оскільки він не задихнеться тут у масці, яку зазвичай носить», – жартівливо зазначив Санто.
Радіо Свобода розповідає, якою війну Росії проти України побачив колишній військовий чеської армії, в чому полягають особливості російського наступу, та як винахідливість українських військових дозволяє ЗСУ гідно протистояти ворогу. Редакція не повідомляє прізвище волонтера з огляду на потреби безпеки.
«Росіяни не рахуютьcя із втратами»
Починаючи від 2022 року половину часу Мак проводить в Україні, а решту часу витрачає на збір допомоги ЗСУ, яку потім він доставляє на позиції. Зокрема, на позиції біля каналу у Часовому Ярі.
«Я повернувся з фронту, куди доставив 30 кулеметів… Навчив ними користуватися хлопців, які займатимуть позиції біля каналу Часи в Яру. Не можу сказати про канал, бо поки я був вдома, ми втратили частину каналу. Тож росіяни просунулися туди, і хлопці відступили і зараз вони утримуватимуть інші позиції за кілька кілометрів», – розповів Мак про ситуацію на ділянці фронту, за яку відповідає його підрозділ.
Коли волонтера попросили оцінити стратегічну ситуацію на фронті, він зізнався, що просто не володіє такою інформацією, і лише з упевненістю каже: там, де воює 56-а бригада, російські війська тиснуть, не рахуючи втрати.
Росіяни наступають з величезними втратами. Їм просто байдуже. Їм байдуже, чи там гине тисяча людей на день, чи сотні людей на день. Головне, щоб було завойовано хоча б 2-3 додаткових метри
«Я просто не бачу весь фронт, бо це неможливо. Це 1000 км, де йдуть бої…я бачу лише кілька кілометрів, де діє підрозділ, де знаходиться бригада, де знаходяться сусідні бригади, і я бачу, що росіяни наступають з величезними втратами. Їм просто байдуже. Їм байдуже, чи там гине тисяча людей на день, чи сотні людей на день. Головне, щоб було завойовано хоча б 2-3 додаткових метри», – розповідає Мак.
Чех каже, що хоча йому мало зрозуміло, як українське суспільство загалом справляється зі стресом війни, яка триває вже 12-ий рік, на власні очі він продовжує бачити, що охочі долучитися до захисту країни добровільно досі є.
«Останнім часом я помітив, що молоді хлопці подають заявки, вони йдуть до окремих бригад, щоб підписати контракт. І в основному вони там добровільно, вони приходять, запитують про умови, за яких вони могли б почати тощо, і подають заявки самостійно. Щодо настрою серед солдатів, звичайно, їм гидко, що це так довго триває, але вони знають, що ніяк на це не вплинуть… Вони будуть боротися стільки, скільки доведеться», – каже Мак.
Суміш ЗСУ: від «радянщини» до новітніх методів ведення війни
Модератор Якуб Санто робив репортажі з фронту російсько-української війни як до, так і після лютого 2022 року, коли армія РФ пішла у повномасштабний наступ.
Журналіст відзначив, що на його думку, станом на 2022 році всередині ЗСУ було нібито дві армії: одна є наслідком радянської доктрини, що передбачала масове розгортання живої сили, танків, ракет, а інша формувалась із 2014 року і надавала перевагу винахідливості, інноваційності і використання невеликих мобільних груп.
Тож Санто поцікавився у Мака: а як цю трансформацію побачив він?
«Війна у 22-му році, як я дізнався про це під Бахмутом зокрема, згодом перетворилася на зовсім іншу війну. Навіть російські підрозділи більше не атакують великими групами: вони атакують по двоє – так, що вони кудись ідуть, намагаються окопатися або утриматися там. Загалом це приймає зовсім інший поворот», – розповів волонтер.
Все менше наступальної роботи покладають на людей – війна поступово роботизується. А втім, як повноцінно захищати солдатів від тих же дронів – ще не придумали, із сумом зазначив Мак:
«Від дрона не втечеш. Це бойовий інструмент, який, звичайно, не новий. Його досить інтенсивно використовували з 1980-х років, але ніколи так інтенсивно, як зараз у цій війні».
Мак також визнає: якщо перевага у вмілому використанні БПЛА на початку повномасштабної війни була на боці України, то нині російська сторона не поступається у цьому компоненті. А от щодо кількості розвідувальних FPV-дронів, то перевагу російської армії Мак оцінює як 10 до 1.
Коли я був у Курській області в січні, у нас там було знищено шість танків за один день. Так, це величезне досягнення, і все завдяки безпілотникам. Ми фактично завдали більше шкоди, ніж завдала б піхотна бригада
Однак, саме дрони часто дозволяють українській армії нівелювати перевагу у засобах противника, каже він:
«Коли я був у Курській області в січні, у нас там було знищено шість танків за один день. Так, це величезне досягнення, і все завдяки безпілотникам. Ми фактично завдали більше шкоди, ніж завдала б піхотна бригада».
А от із ефективністю управління в українській армії існують проблеми, вважає чеський доброволець. На зустрічі у Празі він фактично повторив занепокоєння, які раніше висловлювали ексначальник штабу «Азову» Богдан Кротевич та командир батальйону 47-ї ОМБР Олександр Ширшин. Обоє цього року публічно розкритикували керівництво у наказах, які необґрунтовано ставлять під загрозу життя військових.
Зокрема, після критики командування з боку Олександра Ширшина за «дебільні завдання» та марну втрату людей на Курщині, Генштаб ЗСУ пообіцяв розібратися. З того часу минув місяць, і як згодом заявив сам Олександр Ширшин, за результатами службової перевірки його визнали «недисциплінованим».
«На жаль, у керівництві армії досі багато радянських офіцерів, які ведуть радянський стиль ведення бою, і іноді їм зовсім байдуже до людей, що я бачив позаминулого тижня», – каже Мак.
На його думку, керувати підрозділом можна ефективніше – так, щоб по максимуму вберегти життя особового складу. Як приклад Мак навів систему управління у полку «Азов».
«У цих хлопців був стиль бою, який здавався ідеальним для того часу. Вони знали, чого хочуть. Вони знали, що їм потрібно робити, чого їм бракувало. Але, на жаль, десь там, нагорі, був хтось, якийсь полковник чи генерал, який їх трохи стримував, коротше кажучи. І ця проблема, на жаль, у даному поколінні»
До речі, про «Азов». Чеський доброволець з іронією згадав, як на Заході про цей підрозділ частенько кажуть як про неоцнацистів. До прикладу, у Празі влітку 2023 року активісти ледь не зірвали захід, який організувала Третя штурмова бригада, яка виникла на основі полку «Азов» – через ті ж звинувачення у неонацизмі.
Як розповідає Мак, він мав нагоду у 2022 році бути присутнім на тренуваннях «азовців».
Я не бачив у них жодного символу нацизму. І, можливо, я бачив більше цього в чеській армії на солдатах. Я можу підтвердити, що я справді бачив багато цих символів на солдатах у чеській армії
«Я не бачив у них жодного символу нацизму. І, можливо, я бачив більше цього в чеській армії на солдатах. Я можу підтвердити, що я справді бачив багато цих символів на солдатах у чеській армії», – каже Мак.
Армія, що старіє
Розрив поколінь в українському війську очевидний ще й у тому, що воюють здебільшого старші люди, каже модератор Санто, який звертає увагу на те, що обмеження щодо призову до 25 років – нетипові для воєн. А зрештою, і таких масштабних війн на європейському континенті не було вже понад 80 років.
У підрозділі, з яким співпрацює Мак, є хлопці як 30-ти років, так і чоловіки, яким ще три роки до пенсії, розповідає волонтер:
«Іноді вони приймають якісь знеболювальні, щоб взагалі функціонувати з екіпіруванням, яке у них є, з боєприпасами, які вони мають тягати на позиції тощо».
Мак пригадав трагікомічну історію, яка сталась під час оборони Бахмута у 2022 році. Тоді до них прийшов поранений чоловік, якому було 67 років.
«Це було його друге поранення. Здається, у нього на той момент було 17 кульових отворів, і він сказав, що більше не чекатиме на допомогу, бо чекав там два дні, і ніхто не міг його евакуювати», – переповів Мак, чим викликав сміх у залі.
Він каже, що подібних випадків, коли старші солдати зазнавали поранень і повертались у стрій, йому довелося спостерігати неоднократно:
«Люди пенсійного віку, я бачив, як вони воюють, і досить активно, бо вони воюють за своїх дітей та онуків. І вони кажуть: «Ми боремося, щоб їм не довелося завтра».
У цей момент розмови Якуб Санто поцікавився у Мака, а чи змогли б на його думку суспільства з країн НАТО пройти через такі ж випробування, як українське?
Щоб відповісти, Мак розповів таку показову історію:
«Коли я вперше приїхав на Донбас, я побачив, де воювала Карпатська Січ... Я бачив ці позиції і тут побачив, що вони насправді жили в одній кімнаті, в іншій у них була їдальня, а в іншому кутку вони оперували, оскільки один з них працював медиком за шторою. Трохи далі в них були туалети в коридорі, куди вони просто ходили в найдальший куток підвалу для своїх потреб, і вони жили тут кілька місяців. Тож я подумав собі, як тут хтось може вижити? Це жахливо! Тепер, коли я повертаюсь туди, іноді я думаю про це місце і кажу собі: «О, так, це ж кляте розкішне становище, я б хотів тут жити, так»…Західний солдат просто не готовий до цього».
Українська винахідливість – зброя проти російської армії
Між українцями і росіянами існує велика, передовсім, культурна різниця, яка не така очевидна чеському оку, каже модератор Санто і продовжує: це стає також очевидним, коли бачиш, як українські військові здатні проявляти виняткову винахідливість на полі бою, яка сама по собі вже стає ефективною зброєю.
Мак погоджується: йому довелося бачити, як українці «вигадують неймовірні речі».
...просто протягнули до нього три дроти і таким чином змогли керувати ними з окопу на відстані у ще 200 м
«Наприклад, на початку, коли я був у своїй першій поїздці до України, я побачив кріплення для РПГ-7, яке вони використовують. Вони зробили кронштейн, куди поставили три такі гранатомети, кожний дальністю 400-500 м. Звідти провели кабель, просто протягнули до нього три дроти і таким чином змогли керувати ними з окопу на відстані у ще 200 м. На той час не було західної зброї, яка могла б там діяти в таких кількостях, тому вони просто це вигадали»
Подібну імпровізацію українських військових чеський волонтер бачив повсюдно, навіть коли йшлося про застосування дронів чи використання автомобілів:
«Вони мислять таким чином, що з того мінімуму, що вони мають у своєму розпорядженні, в тих умовах, які вони мають, вони створюють ефективну зброю для знищення росіян»
Якуб Санто уточнив, а чи йдеться про подібну винахідливість і гнучкість у наказах командирів?
Зрештою, приклади, які навів Мак радше стосувалися індивідуальної майстерності солдатів, а не креативного керівництва.
Але волонтер зазначає, що в умовах війни, яка триває в Україні, часто ухвалення рішень відбувається на низьких рівнях і не потребує схвалення із командуванням, особливо, коли йдеться про утримання території на передньому краю.
«Командир не дасть їм рішення, що саме вони мають робити, накази звучать загально: вони просто повинні утримувати цю ділянку. У безпосередніх виконавців багато незалежності в ухваленні рішень: вони можуть просто порадитися з командиром, своїм начальником, і доповісти про плани…Командир думає про це, каже: «Так, у вас просто є зелене світло, робіть те, що вам потрібно».
Форум